Українські традиції на весілля. Що цікавого?

• 15:01 05-08-2024
• 2675

Українські традиції на весілля. Що цікавого?

Українське весілля – це неймовірний мікс традицій та забобон, незвичних і трохи дивних вигадок, цікавинок і сміху. Сучасне весілля дуже відрізняється від того, яке мали наші предки. Якби наші родичі з 19-го століття потрапили на нинішню забаву, то дуже здивувалися б. Навіть ті, хто одружувався ще у 60-70-х роках були б збентежені і подивовані тим, що відбувається.

Давні весільні традиції

Про весільні обряди написано чимало народознавчих книг. Всі традиції можуть видаватися дещо «сухими» та уже відомими, тому ми зупинимось на тому, що розповідали наші бабусі-дідусі, про що пригадують люди старшого покоління.

Знайомство

Зазвичай хлопці і дівчата знайомились «на вулиці». Це було у теплу пору року, коли після важких робіт молодь виходила ввечері або в неділю гуляти. Починалося все співом дівчат, пізніше приходили хлопці з «музиками». Їх могли наймати або ж грати самостійно, якщо мали до того хист. Дівчата танцювали. Якщо музик не було, то танцювали просто під свої ж пісні. Звісно, таке відбувалося у піст. Там зазвичай і зав’язувалися пари, які гуляли, розмовляли, жартували. Молоді люди могли зустрічатися як кілька років, так і всього кілька тижнів. Бувало й таке, що батьки самі вирішували за кого виходити заміж або на кому одружуватись. Але дуже часто пара молодих добре знала один одного і мала відповідні почуття.

Найчастіше одружувалися односельці, інколи могли знайти пару із сусіднього села. На весілля обов’язково повинна була бути згода батьків. Якщо її не було, то 99% пар шлюб не брали, бо не йшли проти батьківської волі.

Сватання

Перед тим як посвататись майбутній наречений «надсилав» матір, батьків, обох батьків або близьких родичів на «запити». Це своєрідна розвідка – запитувалася згода на сватання.

Сватати дівчину йшли пізно ввечері. Адже якщо вона відмовить, то тоді ніхто не дізнається. Робили це «старости», в деяких регіонах їх ще називали «сватами». Майбутня свекруха пекла хліб, при цьому думаючи про вдале одруження сина. Цей хліб, загорнутий у рушник, горілку вона давала сватам, яких перев’язувала рушником через одне плече.

Свати заходили в хату, хрестились три рази на образи і починали говорити про те, що натрапили на слід куниці, який привів їх сюди. Дівчину, до якої сватались, кликали, питали, чи готова вона вийти заміж. Майбутня наречена повинна була бути дуже сором’язливою і при цьому колупати піч. У більшості випадків до відповіді дівчини батьки прислухалися, вона була важливою.

Якщо майбутня дружина була згодна на шлюб, то кликали нареченого. Він весь цей час стояв за дверима. На стіл клали хліб, ділили його на дві частини. Примовляли при цьому, що наречена вже є відрізаним шматком і скоро піде в інший дім. Якщо батьки чи дівчина не погоджувались на шлюб, то віддавали старостам хліб, а юнка виносила гарбуза.

Оглядини і заручини

Коли сватання відбулося, батьки дівчини приходили до майбутніх свекрів своєї дочки. Вони дивилися як ті живуть, яке мають господарство, де буде жити їхня дитина. В той день могли їсти, пити, запросити сватів до себе, щоб і вони подивилися на побут. Після цього відбувалися заручини. Тоді батьки садили своїх дітей разом, вони уже вважалися парою. Старше покоління домовлялось про весілля, все обговорювало.

Після того ж можна було оголосити і про майбутнє весілля.

Запросини на весілля

Це ще один вельми цікавий обряд, який проходив по-особливому. Наречена зазвичай ходила кликати на весілля у четвер або п’ятницю. Вона брала дружок, одягала етнічний одяг, підперезувалася рушником. На голову дівчина одягала стрічки, білу хустку. Це означало перехід від дівоцтва у жіноцтво. Інколи одягала віночок з барвінку, паперових квіток. Також наречена мала білу воскову квітку, яку чіпляла на грудях з правої сторони. Це означало, що дівчина скоро вийде заміж. Дівчатка-дружки носили рожеві і червоні квіти на грудях.

За дружку не можна було брати рідну сестру. Адже вважалося, що в такому випадку вона може не вийти заміж. Була старша або головна дружка, яка носила весільне печиво у торбинці. Коли дівчата запрошували на весілля, то йдучи селом, весь час співали. Спочатку йшли до хресних, тоді до родичів, потім до майбутньої свекрухи. Там дівчата тричі вклонялися і запрошували свекрів на весілля. Свекруха пригощала всіх пирогами, які дівчата їли вже на вулиці. Далі йшли до батьків нареченої, де розважалися та смакували чимось смачним.

Молодий і його бояри теж ходили запрошувати на весілля. Був і старший боярин. Хлопці ходили пішки, їздили на конях. Майбутній чоловік був одягнутий у святковий одяг, мав картуз з червоною квіткою. Бояри мали на грудях з лівого боку рожеві квітки. Наречений мав білу воскову квітку з правого боку, на правій руці – той рушник, що пов’язала наречена на сватанні.

Випікання короваю

Це один з найважливіших звичаїв. Адже це був чудодійний процес. Випікати коровай збиралися жінки, які були щасливі у шлюбі. Їх називали коровайницями. Керувала ними головна кухарка. Жінки зазвичай приносили продукти з собою. Випікали хліб з піснями, радістю, одночасно просячи у долі щасливого життя нареченим. Коровай пекли приблизно 2 години у печі. В цей час у хаті повинно було бути тихо. Весільний хліб повинен був вдатися красивим, пухким, не впасти, не тріснути. Це означало гарну долю молодим. Якщо коровай тріснув, то це могло означати, що наречена вже нецнотлива. Коровай прикрашали пташками, шишками, барвінком, калиною.

Посаг

Дівчині потрібно було дати посаг. Батько дарував гроші, шмат землі, худобу. А ще була скриня, в якій були подушки, одяг, рушники, хустки, подарунки для майбутніх родичів. Це мала підготувати сама дівчина.

Якщо дівчина не встигла підготувати собі посаг, то їй на поміч приходили подруги. А перед дівич-вечором на посаг могли прийти подивитися сусіди і родичі.

Дівич-вечір

Після обіду до нареченої приходили дружки і просили у матері дозволу мити їй голову і плести косу. Після того мати чесала волосся, наречена плакала, дівчата співали весільних пісень. Дружки плели косу, вплітали стрічки. Тоді ж робили «гільце». Ламали гілку з дерева, замотували тістом, запікали, прикрашали стрічками та смаколиками. Це був символ цноти. Таке ж було і в хаті нареченого.

Пізніше дівчата плели вінок на весілля і прикрашали його прикрасами з воску. Дівчина-наречена весь час плакала: і на дівич-вечорі, і на весіллі, це було традицією. Весільний вінок зберігали біля ікони.

У нареченого теж був свій вечір. Він просив благословення у батьків і родичів. Був накритий стіл і були поширені жарти. Тоді ж обмінювалися подарунками. Наречений дарував своїй коханій хустину, родичам намисто чи ще щось, а тещі чоботи.

Перед весіллям батьки нареченої накривали стіл. Приходив наречений з боярами. Всі пригощалися. Ближче до опівночі йшли додому.

Весілля

Безпосередньо і саме весілля мало чималу кількість традицій.

Спочатку наречених одягали у шлюбне вбрання. Особливу увагу приділялося майбутній дружині. Про одяг дівчини можна говорити дуже довго, адже він був спеціальний і дуже часто традиційний.

Після того був обряд розплітання коси. Далі приїжджав наречений і викупляв наречену за символічну суму. Інколи читалася «корона» як символ незайманості дівчини. До речі, її читають ще і зараз у далеких селах. Це зазвичай робить старший боярин.

Молодих благословляли батьки і хрещені. Вони від’їжджали до церкви. Зазвичай їхали окремо. А вже після вінчання могли повертатися разом. Відбувалося вінчання, яке мало в собі чимало забобон і традиційних вірувань.

З поверненням з церкви було пов’язано чимало вірувань. Наречені не могли обертатися, подавати милостиню, їм ніхто не повинен був переходити дорогу. З церкви молоді люди йшли з іконами в руках.

Гостей зустрічали у домі молодої. Для цього намащували на коровай мед і давали куштувати молодим. Спочатку кусали наречені, тоді гості. Життя повинно було стати «солодким» після такого обряду. Далі відбувалося застілля у домі молодої.

Пізніше молода дружина дарувала подарунки своїм новим родичам. Після цього ділили між гостями коровай і покривали молоду хусткою.

Після цього всього наречена від’їжджала до свого нового дому – до нареченого. Дуже часто при цьому за нею везли її скриню, гнали худобу, несли посаг. Це супроводжувалося піснями, радісними словами, жартами.

Перед двором молодого, пара переходила через вогонь. Наречених зустрічали свекри. Їх уже садили разом. І відбувалося застілля, гуляння.

Після цього свекруха одягала нареченій хустку. Дуже часто дівчина символічно могла її три рази знімати. Така традиція є і зараз. Зазвичай наречена сідає на коліна до чоловіка, а свекруха знімає фату і білу стрічку, яка є символом незайманості. Наречений цілує свою дружину за кожну шпильку чи стрічку, яку знімає з голови дівчини його мати. Тоді свекруха покриває голову невістки красивою хусткою. Вона переходить до статусу заміжньої жінки.

Після всіх «процедур» наступав обряд першої шлюбної ночі. Відбувалося це зазвичай в коморі протягом 30-ти хвилин. Родичі нареченого стояли в цей час під дверима комори. Бояри жартували, могли співати сороміцьких пісень, підбадьорювати. Після шлюбної ночі жінки з боку нареченого показували закривавлену сорочку дівчини– символ незайманості. Якщо ж такого не було, то весілля могли навіть скасувати, а наречена і її родина були осоромлені.

Весілля на цьому продовжувалось. Інколи гуляти могли ще кілька днів. Дуже часто свято продовжувалось і гості веселилися, пили та їли, жартували, грали музики.

Весільні українські традиції – це величезний і неймовірний світ, який варто вивчати, досліджувати і цікавитись ним.